Колами спогади білі
у сіті марив жаских.
Заховані в чорному зіллі,
в’ються вовчі стежки.
Схрещуються на скронях
сліди непрощенних ніг.
На скам’янілих долонях
бачиш далеч доріг.
Хоч бурі обличчя зрили,
бо ж риють обличчя брил, —
у плечах твоїх похилих
збережені стигми крил.
