Годинник монотонно проказує: “Киць-киць”…
Й занурюється притьмом у м’якість рукавиць.
І, наче відколовшись від обручу браслета,
Повільно, мовби стрілки, ступають силуети.
І погляд пропливає, хоча не ним намуляно
Галантне розставання привласнених прогулянок,
Де поруч простягаються і кручені, і верчені
Ті вулиці, якими поцокотіли ввечері.
