Розважали мене журавлі,
Доки вміли по небу літати.
Вони, певно, своє віджили,
Чи нема їх кому розглядати.
Може, так: до дівочих печалей
Чоловічі прибились жалі,
І весілля своє відзначали,
Й полетіли до них журавлі.
Хліб у дзьобі посипаний сіллю,
І тому його виплюне птах.
Це таке журавлине свавілля:
Викликать перебільшений жах.
Вони крилами тихо водили,
Їм було серед неба гарно.
Мо’, до вирію їх відрядили?
В небі порожньо, синьо, безхмарно.
Я у спогад самотній порину, –
Добре, це не стосується всіх,
І знайду журавлину пір’їну,
І від лоскоту виникне сміх.
Не руками водить по обличчю,
Значить, пір’ям. А крил важелі
Перетнули небесне узбіччя.
Розважали мене журавлі…
