Я завинила винятком часу
Чи даниною пам’яті сумній.
За урочисто піднятий засув
День відійшов і став достоту мій.
Там кілька поглядів залишено, принаймні,
Для дощика, який повільно бризка
В позначки чорні на корі незламній.
Берізко! Не рости до мене близько.
