Зустрінеш сторінку у сутінках стриманих.
Сприйматимеш, може, інакше той жест.
Бо скільки є слів – стільки ніжних божеств.
Ще й сотні самотніх – без рими на них.
Розіп’яте слово у тіні предмету.
Любов безпорадно воскресне незримою.
Найкраще – рукою сказати поету,
Що пальці сплелись перехресною римою.
- Наступний вірш → Богдана Бойко – Приємно було, коли він
- Попередній вірш → Богдана Бойко – Годинник монотонно проказує
Підписатися
0 Коментарі
Найстаріші