У містечку Богуславі в Каньовського-пана –
Там гуляла Бондарівна як Пишная Пава.
У містечку Богуславі сидить Дівок Купка,
А між ними Бондарівна як Сива Голубка.
Прийшов до їх пан Каньовський тай шапочку ізняв
Обійняв він Бондарівну тай поцілував….
– Ой не годен пан Каньовський мене цілувати,
Тільки годен пан Каньовський мене роззувати
Ой шепнули добрі люди Бондарівні зтиха:
– Тікай-тікай Бондарівно буде тобі лихо.
Ой тікала Бондарівна да з високого мосту.
Сама така хорошая високого зросту.
Ой тікала Бондарівна да межи лавками
А за нею два жовніри з гострими шаблями
Ой привели Бондарівну та межи крамниці.
Прицілився пан Каньовський з срібної рушниці.
– Ой чи волиш Бондарівно ти зі мною жити,
А то будеш, Бондарівно, в сирій землі гнити.
– Ліпше мені, пан Каньовський, в сирій землі гнити,
Ніж з тобою по неволі на цім світі жити.
Ой як тільки Бондарівна такеє сказала,
Як не стрільне пан Каньовський, Бондарівна впала….
Ой ідіте до Бондаря, дайте Батьку знати.
Нехай іде свою Доньку на смерть наряджати….
Як не вдарицця старий Бондар в стіну головою:
– Бондарівно, моя Доню, пропав я з тобою.
Положили Бондарівну на дубову лаву,
Поки скаже пан Каньовський викопати яму.
У Неділю в Богуславі дзвони задзвонили –
Ото Дівку Бондарівну навік схоронили.
Хоча Дівку Бондарівну навік схоронили,
Її Слава на Вкраїні повік не пропаде
Промовляючи:
“Отак Дівчата вміли честі своєї боронити на Вкраїні.”
Інший варіант
У містечку Богуславку Каньовського пана
Там гуляла Бондарівна, як пишная пава.
У містечку Богуславку сидить дівок купка,
Межи ними Бондарівна, як сива голубка.
Прийшов до них пан Каньовський
та й шапочку ізняв,
Обійняв він Бондарівну та й поцілував.
“Ой не годен пан Каньовський мене цілувати,
Тільки годен пан Каньовський мене роззувати!”
Ой шепнули люди добрі Бондарівні тихо:
“Тікай, тікай. Бондарівно, буде тобі лихо!”
Ой тікала Бондарівна з високого мосту;
Сама ж вона хорошая, хорошого зросту.
Ой тікала Бондарівна помежи горами,
А за нею два жовніри з голими шаблями.
Ой повели Бондарівну помежи крамниці, —
Прицілився пан Каньовський з срібної рушниці:
“Ой чи хочеш. Бондарівно, ізо мною жити,
А чи волиш. Бондарівно, в сирій землі гнити?”
“Ой волю ж я, пан Каньовський, в сирій землі гнити.
Ніж з тобою поневолі на цім світі жити!”
Ой як тільки Бондарівна та цеє сказала.
Ой вистрілив пан Каньовський — Бондарівна впала…
“Ой ідіте до Бондаря, дайте батьку знати:
Нехай іде свою доньку на смерть наряджати!”
Ой посунув пан Каньовський по столу таляри:
“Оце ж тобі, старий Бондар, за личко рум’яне!
Ой на ж тобі, старий Бондар, таляриків бочку, —
Оце тобі, старий Бондар, за хорошу дочку!”
Ударився старий Бондар в стіну головою:
“Бондарівно, моя донько, пропав я з тобою!”
Ой поклали Бондарівну на тесову лавку,
Поки звелів пан Каньовський викопати ямку.
Лежить, лежить Бондарівна день та ще й годину,
Поки звелів пан Каньовський зробить домовину.
Ударили в усі дзвони, музики заграли,
А вже ж дівку Бондарівну навіки сховали!
