Виходжу в дощ, осінній дощ,
Зібравши всі гріхи й спокути,
Виходжу в дощ, невпинний дощ
З бажанням більше не вернутись.
А навкруги сріблиться брук,
Цвіту в пітьмі, як під наркозом,
Коли твій друг уже не друг –
Це не поезія, це проза.
Іду по асфальту сонних площ,
Бреду по кручених узвозах.
Забудь про все – шепоче дощ,
Це не поезія, це проза.
Що забувать, що пам’ятать
Підкаже час – він справжній лікар,
Нам вже любов, як суєта,
Коли за поворотом літо…
= Програш =
Що забувать, що пам’ятать
Підкаже час – він справжній лікар,
Нам вже любов, як суєта,
Коли за поворотом літо…
Я руку літа відпущу,
Але не стану в безнадії
Просить поради у дощу,
Що тільки плакати уміє…
Нам вже любов, як суєта,
Коли за поворотом літо…
