Покохала вітра з поля калинонька тонкостанна,
Покохала синьовітра, коси розплела.
Від кохання молодого у калини грона в’яне,
А у вітра, а у вітра, а у вітра два крила…
Покохала сонця промінь чарівна роса імлава,
Цілувала сонця промінь у ясні вуста.
Від палкого поцілунку вся краса її розтала,
І у небі наче хмарка, наче хмарка проліта…
І нащо було кохати калиноньці вітра з поля,
Голубій росі імлавій сонячний розмай.
Бо кохання найдорожча, найсолодша з всіх неволя
І ніколи не послухай серця слово, не кохай*…
