Тремтить димок з сигари димаря.
Земля вдягла червону хустку сходу,
І сонце гордовсміхненим хлоп’ям
Ковзатися на срібний лід виходить.
Ковзнулося, упало, розлилось,
Зажебоніло про квітучу весну,
І хати, звеселившися чогось,
З-під стріхи дивляться в блакить небесну.
- Наступний вірш → Борис Чіп – Тайгові капітани
- Попередній вірш → Микола Нагнибіда – В землянці
(Оцінок ще немає)