Борис Чіп – Вiчний прибiй: Вірш

Ти ідеш, ти ідеш,
Тільки я не іду за тобою,
Бо зорю, що летить,
Не спинити ніколи рукою.
Не вернути весни,
Коли жовтень у яблонях світить,
Та залишаться в пам’яті дні,
Що коханням розквітли…

Приспів:
А моря вічного прибій
Колись озветься у тобі,
На берег пам’ятний покличе,
Де вже тебе ніхто не жде,
Де тільки вітер покладе
Палкий цілунок на обличчя…
Палкий цілунок на обличчя
Осінній вітер покладе!

Ти ідеш в падолист,
І між нами гойдається просинь,
Та ні я, ні прибій
Повернуться тебе вже не просять…
Тільки стиснулось серце
У грудях моїх на хвилину,
Не заплакало серце,
А лиш загукало чаїнно…

Приспів.

ЖахПоганоЗадовільноДобреЧудово! (Оцінок ще немає)
Сподобався вірш? Поділіться з друзями!
Теми вірша "Борис Чіп – Вiчний прибiй":
Залишити відповідь

Читати вірш поета Борис Чіп – Вiчний прибiй: найкращі вірші українських та зарубіжних поетів класиків про кохання, життя, природу, країну для дітей та дорослих.