Буває часами — життя проклинаєш
І смерти, як щастя якого, благаєш;
Буває часами — набридне на сьвіті
Нудьгу — нерозвагу с собою носити —
Палкими словами усе проклинаєш,
Заснути на віки, умерти бажаєш…
А иноді тяжко захочетьця жити,
Ввесь сьвіт цей безкраїй обняти — любити, —
Байдуже про лихо, про лютую муку,
Немов їх немає!… І кожному руку
Ти приязно хочеш, як братові, дати
І кожного щиро, як брат, привітати,
Й життя — ще недавно набридле й настиле —
Ізнов тебе вабить, ізнов тобі миле…
- Наступний вірш → Борис Грінченко – Благання
- Попередній вірш → Борис Грінченко – В ночі на могилі
(Оцінок ще немає)