(На позичений сюжет)
Люде усі зопсувались, вклонились неправді,
Сіють вони тілки муку, облуду і зраду
І поливають той засів сльозами та кровю
Бачить те Бог і бере він негрішную душу,
Тихо її поцілунком цілує безсмертним
І посилає ту душу він з неба на землю.
І прокидаєтьця в неї небесная сила,
Сила безсмертного сьпіву… Живе поміж людьми
Тая душа і сьпіває нечувану пісню.
Все у тій пісні відбилось, що в небі високім
Бог передав поцілунком, на землю пославши:
Правда, краса і безмірне та чисте кохання…
Иньших пісень не сьпіває, не може сьпівати
Тая душа, що на небі сам Бог поцілує.
Чують ту пісню безсмертну зопсовані люде,
Серце у їх починає тоді одживати
Знов воскресають у йому і віра, й надія,
Віра в красу і у правду, і в чисте кохання…
Шлях свій скінчивши на сьвіті, душа та сьвятая
В небо високе до Бога вертаєтьця знову, —
Тілки-ж навік зостаютьця ті сьпіви на сьвіті
І не стихаючи плачуть в серцях найчистіших…
