Були ті часи, як тобі я до ніг,
Убогий народе, схилявся,
І в думах улюблених чистих моїх
У дні ті щасливії мрій молодих
Міні божеством ти здавався.
Любив я тебе почуванням палким,
Бажав я на тебе робити
І праці віддавсь цілим серцем моїм
І тілки для тебе й тобою самим
Хотів я і на сьвіті жити.
І певна надія у мене була,
Що ти привітаєш, народе,
Ту душу, що тілки тобою й жила,
Що в мріях у сяйво тебе повила,
Й зазнаєм ми братньої згоди.
Але я побачив не те, чого ждав,
І що сподівавсь, що побачу,
Бо той ідеал ти що-дня зневажав,
Який я у мріях собі малював,
Мав иньший ти звичай і вдачу.
Замісць ідеалу я вздрів на селі
З’убожений люд занімілий,
Темнота й незгода у нашій землі,
Здавалося, скрізь панували й жили
І люд той безщасний гнітили…
Чи я працювати для тебе не вмів,
Чи ти не діймав міні віри,
Та вкупі зо мною ти йти не схотів,
На працю мою ти з невірством глядів
Мов бачив нещирі заміри.
І поглядом иньшим я глянув тоді
На тебе, народе коханий,
І зникли рожевих тих мрій і сліди,
Неначе од сонечка краплі з води, —
Ти знову міні був незнаний.
Але-ж я не кидав і далі робить,
Робив, бо якіїсь надії
На те, що розрада тяжка ся на мить,
Що знову у згоді ми будемо жить,
Були ще хоч трохи у мрії.
Що білше і важче невтомно робив,
Що білш віддававсь я роботі,
То білше міні все твій образ яснів
І в поті чола я того зрозумів,
Хто сам працювать звик у поті.
Чи той — я спитався — кому засягти
Ти дав і культури, й осьвіти,
Братався с тобою, схотів принести
Тобі свого сьвітла у темні хати,
Щоб міг ти свій шлях зрозуміти?
Ні! здавна хто сьвітло в руках своїх мав —
Не йшов він до тебе сьвітити,
І той тілки в хату до тебе вступав,
Що заздро на працю твою зазіхав
І вмів тебе тілки гнітити.
Не дивно-ж, що темрява — доля твоя,
Що, темними йдучи лісами,
Забув навіть власне своє ти імя,
Забув, що істніє з народів сімя,
Що рівний ти в їй із братами.
Як міг ти, пригнічений вниз до землі,
Недавній ще раб в своїй хаті
І наймит часами на власній ріллі,
Тепер, після всіх, що дурить тебе йшли,
Як друзів ти міг упізнати?
Я це зрозумів. І вагання, і страх —
Все зникло, і знов до роботи
Іду я, і певний лежить міні шлях,
Я силу новую почув у руках,
Щоб зло і темноту бороти.
І вже чи дійду до своєї мети,
Чи зламаний вмру серед шляху,
Але не покину до неї іти,
За правду, за волю все зможу знести —
І жити, і вмерти без страху!…
