Такі очі ясні і правдиві
І манесеньке серце — таке
До усього, що добре, прихильне,
До усього, що гарне, — палке!…
Я боюся, боюся, дитино…
Поживеш сьвітовим ти життям, —
Чи-ж здолаєш зостатися й далі
Таким чистим, як був ти хлопям.
Скілки сліз доведетьця побачить!
Скілки мук доведетьця знести!
Бо у нас тілки мертві не плачуть,
А з живими-ж тут житимеш ти!
Ти побачиш, як злото руками
Загортає в роскошах один
І як другий с торбиною ходить,
Як вмірає із голоду він.
Ти побачиш, як брат гризе брата,
Ти побачиш, як пють люде кров,
Ти побачиш, як топчуть ногами
У багнї, у паскудсьтві любов.
Ти побачиш ще білше, дитино…
Чи здолаєш-же серцем своїм
Ти зостатися чистим без плями
Між багном і паскудсьтвом оцим?
Я не знаю, мій любий, мій щирий,
Тілки в мене надїї нема:
Сьвіт цей темрява темна і серцю
Неприхильна, сувора тюрма…
