І молилася я, й сподівалася я,
Чи не гляне хоч раз любо доля моя.
І минали літа, дожидала її,
Та даремні були сподівання мої.
Не діждалася я… І минули літа —
В серці пустка німа, я тепер вже не та!
На роботі тяжкій звікувала життя —
Воно марно пішло, все пішло без пуття,
І недоля моя й досі давить мене,
І та праця тяжка стан недужий мій гне,
І вже сліпнуть од сліз очі карі мої,
А все долі нема — не діждалась її!…
Ні родини нема, ні дружини нема,
Світ широкий усім, а мені він — тюрма!
- Наступний вірш → Борис Грінченко – Зернятка
- Попередній вірш → Борис Грінченко – Коханій
(Оцінок ще немає)