Ізійшло багато ночі,
Сплять великі і малі,
А каганчик все мигоче
В хаті вбогій на столі,
То на мить мов погасає,
То ізнов заблима він,
Вбогі стіни осяває,
Стіл та лави коло стін.
Вбого, тихо у тій хаті,
Тілки прядка торохтить:
Не ляга ще досі мати,
Син давно спокійно спить.
Сьвітло иноді осьвіте
Піл, де сон його повив:
Спить хлопя, рядном укрите,
Спить і бачить безліч снів:
Снитьця хлопцеві пахучий
Ліс і луки у квітках
І пташок рої сьпівучі,
Сонце снитьця в небесах,
Снятьця забавки без краю,
Снятьця радіснії дні…
І щасливий усьміх грає
На губах йому в-вісні.
Спить хлопя, щасливе снами,
Прядка-ж тихо торохтить, —
Наболілими руками
Ледві можучи робить,
Довгу нитку витягає
Вбога мати удова;
В хворих грудях заниває,
Як під гнітом голова,
Та не кидає: на сина
Заробляти треба їй…
За годиною година
Йде, усюди супокій;
Каганець самий у хаті
Ледві-ледві миготить…
І пряде бездольна мати,
Син, щасливий снами, спить!
