Борис Грінченко – Молоді сльози: Вірш

Дівчина гірко дрібними сльозами так плаче.
Личко вродливе рум’яне і пишне дівоче
Радістю звикло, здоров’ям і щастям пишати.
Звикли всі бачить на йому розкішні троянди;
Чом же тепер се по йому, блискуча й срібляста”
Тихо сльоза за сльозою на груди спадає?
Спершу в дівочому оці засвітить, замружить,
Око наллється все повне — й тоді вже відразу,
Наче великії перла посиплють, поллються
Чисті рясні діамантові сльози блискучі,
Слід покидаючи вогкий на пишному личку.
От вже одна покотилась і впала, неначе
Зірка, що тихо блищала на небі високім,
Потім скотилась і зникла в безмірнім блакитті.
Чом же ті сльози дрібнії спадають у неї?
Ні, не питайсь ти ніколи про це, бо відмови
Навіть вона, та, що плаче так, дати не може;
І не журись тим ніколи: як виллються сльози,—
Знову те личко здоров’ям і щастям засяє,
І розцвітуть знов на йому ті пишні троянди
Після хвилин молодого найпершого горя…