Н. Н.
I.
Як очі у тебе зорять!
Дай губоньки пишні міні, —
Так хочетьця їх цілувать,
Так тягнуть до себе вони!
Тремтиш ти з жаданнів палких…
О, знаю, — впиватимусь я
Коханням з уст пишних твоїх, —
Моя ти, кохана, моя!
II.
Бачиш, ластівки черкають
Крильми низько над водою:
Знаю вже, кохана, знаю —
Жди дощу та ще й з грозою!
Тілки-ж нас той дощ, кохана,
Ані трохи не лякає,
Бо нас той вогонь обсушить,
Що у серці нам палає.
III.
Як я розставався с тобою,
Схиливсь я на грудях твоїх, —
Там серце, розбите журбою,
Як пташка тремтіло у їх.
Ой як воно бєтьця і вяне,
Яка йому мука страшна
Тепер, як зосталась кохана
Сама, тілки з смутком вона!…
IV.
Я убрав мою хатину,
Як любила ти вбірать, —
Буде твій портрет, єдина,
Перед мене тут стоять.
Хоч широкий степ безкраїй
Проміж нас тепер поліг, —
Перед мене, як живая,
Ти в думках стоїш моїх.
Бачу я тебе й кохаю
В цілім морі любих мрій,
І неначе затихає
Смуток лютий і тяжкий…
V.
Ми під місяшним сянням до схочу
Цілувались с тобою колись,
І пливли не спиняючись ночі
І тепер запливли вже кудись.
О, бажав би я всі поривання,
Поцілунки, розмови і вас,
Ті солодкії сльози с кохання
Повернути ізнов у цей час.
Та шкода! Ночі темні й похмурі,
Ти далеко, кохана моя,
І під сьпіви скаженої бурі
Одинокий сумую тут я.
VI. На добра ніч!
Вже багато зійшло ції ночі,
Дзвін давно вже на північ дзвонив,
І самі заплющаютьця очі,
Мою голову сон похилив.
На добра ніч, голубко кохана,
Одинока в далеких краях!…
Поки сонечко завтра устане, —
Ніч с тобою я буду у снах.
VII.
Я кохав тебе без краю,
Але знав єдину мить,
Бо твоє сьвятеє серце
Вже в землі холодній спить.
Знав тебе одну хвилину,
Та забути я не міг
Ні твого кохання, мила,
Ні великих мук твоїх…
VII. Безсонна ніч.
Тихо… В хатині ні згука…
Як і що дня, — я тут сам…
Стихла неначе вже мука,
Край вже прийшов і сльозам…
Сьвічка ще блима помалу…
Тиша похмура й німа…
Хоч би скоріше сьвітало, —
Ночі і краю нема!…
