Дніпро реве, тремтить підмита круча…
Дніпро реве і плаче, і квилить!…
Я плачу з їм — сльоза моя пекуча
У хвилі йде і хвилі солонить.
Дніпро реве й ревтиме поки віку
І плакати він буде і квилить…
Я зрозумів журбу його велику,
Тії журби несила задавить.
Ох, то журба за тим життям колишнім,
За тим життям, своєю міццю пишним,
Що понад їм буяло тут колись.
Ох, то журба за сестрами чайками,
Що тут давно гуляли с козаками
І запливли навік тепер кудись!…
