Зів’яла вже та квітка запашна,
Її нема — сама суха стеблина…
А як цвіла, лишаючи, вона,
Аж кращою ставала вся долина!..
Тепер лука порожня і сумна:
Вона була її краса єдина…
Надія-квіт умерла, одцвіла,
її нема — вмирають поривання…
Була вона — душа тоді жила,
Жили у їй високі почування:
Вона душі теплом святим була…
Тепер там ніч, холодне нудьгування…
- Наступний вірш → Борис Грінченко – На полі
- Попередній вірш → Борис Грінченко – Не гордуй ти життям молодим
(Оцінок ще немає)