Ласкавіше глянуло сонце
Південним повіяло вітром
І виразно так у холоднім повітрі
Запахло весною, весною, весною!
Заплющую очі,
Не бачу ні білого снігу,
Ні голих дерев,
А чую, неначе тихесенько-тихо
Шепоче в горі надо мною зеленеє листя,
А я на шовковій травиці
Лежу, й надо мною
Веселі схиляютьця квіти,
І пахнуть, і в вічі міні зазирають
І кажуть міні: не жури ся!
Стомила поранене серце зима ця гнітюча,
Намучила хворії груди, —
Але те все зникне: на тебе весна вже дихнула!
Впивай ся, втягай собі в хворії груди
Солодкії пахощі наші
І будеш здоровий та дужий,
І знову веселе життя засьмієтьця тобі.“
Я знаю це добре
І я роскриваю вуста свої, хочу дихнути,
І гостре холодне повітря
Пронизує хворії груди міні.
Росплющую з болю я очі, —
А сніг навкруги ще й не думав рушати
І голі дерева як мертві стоять…
Ой ні! не діждусь я пахущих квіток!
