Ні, не радість в житті нам судилась усім,
Ми не щастям на сьвіті впивались, —
Нас вітало життя тілки горем тяжким,
І ми з мукою, з горем збратались.
Тілки й знаємо ми, що стояти в борні,
Тілки й чуєм прокльон та ридання:
Не засяють вже нам ясно иншії дні.
Нам на щастя нема сподівання.
Але-ж в серці у нас невміруща одна
Не згасає надія ніколи:
Не мине без пуття наша мука страшна,
Наша праця під гнітом неволі:
На могилах у тих, що в борні полягли,
Собі щастя збудують онуки
І промовлять: вони не даремне жили, —
Здобули бо нам волю їх муки…
