Із Гете
I. Анакреонова домовина.
Тут, де цьвітуть сі твоянди, де виноградина в’єть ця,
Горлиці тихо воркують, бавлють ця коники жваві, —
Тут се чия домовина, ця, що боги всі життям
Пишно і гарно квітчають? Анакреонів спочинок.
Осінню, літом, весною може поет упиватись,
А від зіми захищає згірря високе його.
II. Брати.
Сон і дрімоту, братів, богам на послугу узятих,
Людям на радість зійти на землю прохав Прометей.
Тілки-ж що лехко богам, то важко те зносити людям:
Їх бо дрімота за сон, а сон їх нам став ся за смерть.
III. Міра.
В кожній, Ероте, руці держиш ти пісковий годинник.
Як то? Пустотливий боже, вдвоє ти знищуєш час?
„Тихо течуть з одного години коханцям в розлуці,
Швидко із другого час коханцям, що в купі, біжить.“
IV. Пересторога.
Ні, ще Амур не прокинувсь! Він спить іще, хлопець коханий:
Йди і роби своє діло, яке тобі день твій велить!
Дбалая мати так саме свій час уживає розумно,
Як задріма її хлопець, бо скоро прокинеть ця він.
V. Самотність.
Ви, що в лісах живете й по скелях, прихильнії німфи,
Кожному ви даєте, чого він в душі забажа.
Дайте-ж розвагу сумним, зневіреним дайте пораду,
Щастя зустріти своє ви дайте усім, хто коха!
Те-бо дали вам боги, немає чого поміж людьми:
Кожному, хто на вас здавсь, розвагою й радістю буть.
