З А. Плещеєва
Сном повиваючи землю,
Линула ніч небесами,
С темно-блакитної ризи
Сиплючи рясно зірками.
Дужі дуби предковічні,
Верби сумні і похилі,
Вічно-зеленії сосни
Ночі на зустріч шуміли;
Радісно хвилі дзюрчали,
Ніч в їх з зірками відбилась;
Пахла трава запашніше,
Поле з житами хилилось;
В темнім садку соловейко,
Коники в полі — що сили,
Славлючи ніч яснозору,
Радісним сьпівом дзвеніли.
І усьміхалась, як мати,
Линувши ніч небесами, —
С темно-блакитної ризи
Сипала рясно зірками.
