Ясно світилися зорі
В горі на блакитному небі;
Без краю високим склеплінням стояло
Чудовне, таємне, величнеє небо;
Здавало ся, храм усесьвітній знімався,
Рукою Господнею зведений в гору.
Сьвятими вогнями,
Що перед Божим престолом сияють,
Здавалися зорі ясні.
А скелі високі,
Укритії мохом старезним,
І тихі садки, що біліли скрізь цьвітом біленьким,
І парою-димом повиті долини,
І річка блискуча
Молились в безкрайому божому храмі.
І тихеє їх шепотіння —
Од скель, од садків, од долин і од річки —
Зливалось до купи
В єдину молитву
І невимовно — безкрая хвала
Була в кожнім слові у тій цілосьвітній молитві
Тому, хто панує в цім храмі,
Тому, хто єсть Бог і Господь!
