Нічого не видко навкруг: туман повиває усе;
Долини і гори, й річки хвилястим зробилися морем;
Не видко ніяких шляхів, — нема тобі виходу зовсім.
Але не кажи, що воно так бути і далі повинно:
Ось-ось уже сонце блисне, і зникне туман той з’усюди,
І знову воскресне земля в своїй яснобарвній красі.
О, серце! чого-ж ти тремтиш? усе-ж це дочаснеє тілки:
Ми вийдемо скоро на шлях, як зникне гнітючий туман.
- Наступний вірш → Борис Грінченко – Останній промінь
- Попередній вірш → Борис Грінченко – Перший коваль
(Оцінок ще немає)