Боже, як тяжко! дихнути несила!
Гніт мов на грудіх лежить,
В путах неначе душа заніміла!
Серце намучене — цить!
Бачиш ти море із сліз та із крови,
Бачиш тельців золотих,
Бачиш сьвятії закони любови
Ти під ногами у їх, —
Тілки-ж мовчи! Бо у наші години
Брязкіт од пут, кайданів,
Галас од бійки, де стоптаний гине,
Дужчий од сліз і жалів.
Цить, моє серце! Але усі сльози,
Що накипіли у нас,
Що назбірались на нашій дорозі
В цей, од всіх проклятий час, —
Ти тії сльози заховуй од ока, —
Як же наллєшся украй, —
Вилине пісня, як воля широка, —
Їй ти усі їх віддай!
Хай вона с краю до краю гуляє
Повна тих сліз, голосна,
Хай вона серце в людей розриває.
Хай його палить вона?
