Супокій навкруг панує,
Непорушно степ лежить;
Тирсу гнучую й густую
Вітерець не ворушить.
Рівний поверх, як на морі…
Страшно-мертвий супокій…
Тілки сонце на просторі
Ллє палючий промінь свій.
Що було живе — сховалось,
Не почуєш голосів,
Наче скрізь в степу, — здавалось,
Янголь смертний пролетів…
