(Баллада сьогочасня)
Він профессор був великий
І наукою він жив,
Закопавшися у книги,
Працював невтомно він.
І збентежувало тілки
Трохи прізвище його:
Прозивався мій профессор,
Прозивавсь кумедно — Пшик…
Тілки-ж згодом і цю справу
Подолів нарешті він:
Нашукав якісь легенди
Й на підставі тих легенд
Так він прізвище кумедне
Виясняв собі, що „пшик
Слово давнє і походить
Від легенд про коваля,
Що, схотівши щось зробити,
Все кував, кував, кував
І нарешті зміг скувати…
Зміг скувати — пшик самий!“
Те знайшовши вияснення,
Гордий, він собі сказав,
Що і прізвищем він також
Є цілком национал.
Вірив він в национальне
Українськеє життя, —
„Тілки-ж спершу відшукати
І дізнатись треба нам
„Про підстави історичні
Українським всім думкам
Показать первопочаток,
Відкіля усе пішло.
„А на це нам треба пильно
Дослідити корінь наш:
Відкіля, з якого ґрунту
Виріс він на божий сьвіт.
„І с часів доісторийних
Треба вислід роспочать,
Пошукати давніх сьвідків
І розглянути усіх;
„Ибн-Фоцлана та Ибн-Даста
Критицисмом я пройму,
Покажу я, що такеє
Наш уславлений народ.“
Закопався він у книги
І шукав, шукав, шукав!…
Пролинули довгі роки
І сказав, зітхнувши, Пшик:
„Пильнував я діла добре,
Та впевнився я тепер,
Що нічого ще не можу
Досі певного сказать,
„Бо Ибн-Даст, як то відомо,
Був не наш, але Ораб,
А в Орабів і культура
Не такая, як у нас:
„Щоб писання ті орабські
Зрозуміти до пуття, —
Всю орабськую культуру
Добре вивчить мушу я.“
І він знов пірнув у книги
Та й ізнов шукав, шукав, —
Пролинули довгі роки,
І сказав зітхнувши Пшик:
„Пильнував і тут я щиро,
Але знову бачу я:
Щоб орабськую культуру
Зрозуміти до пуття —
„Вплив культурний од народів,
Що з Орабами жили,
На орабськую культуру
Добре вивчить мушу я.“
Та й ізнову закопався
І, почавши там з Жидів,
Всі культури націй с сходу
Довго вчив профессор Пшик.
І казав він часом: „Скоро
Я до краю вже дійду,
На підставі тих здобутків
Дух народній покажу.
„Покажу, як мусим жити
І які писать книжки,
Щоб народними зостатись
І розвитися як слід.“
Так казав блідий і ссохлий,
Так казав профессор Пшик:
А тим часом на Вкраїні
Темний, стоптаний народ
Без книжок, без хліба й сьвіту
Низько кланявсь глитаям
І не знав, що там працює
Рідний наш профессор Пшик.
І не знав, та і до віку
Він не знатиме того:
Над культурою Іранців
Вмер профессор, бідний Пшик.
Як умер — те невідомо,
Тілки люде брешуть, мов
Задавив його товстючий
Величезний хволіянт.
