Промінням усе золотило,
Сьміяло ся радісно сонце
І в темную нашу хатину
Гляділо в низькеє віконце.
Гляділо… І радість, і втіху
Несло воно наче с собою,
А ми не зважали на його,
Зібравши ся всі над труною.
Сьміяло ся сонце… Про щастя
Життя і надію казало
І сяйвом воно в домовині
Того, хто не жив, обливало.
І в його були ті надії,
І він вірив сяйву ясному,
І смерть узяла його й білше
Його не віддасть вже нікому…
І в нас у душі не надія, —
З образи там зло піднімалось!
Як сьміє й тепер оце сонце,
Сьміятись, як перше сьміялось!…
- Наступний вірш → Борис Грінченко – Про кохання пісні
- Попередній вірш → Борис Грінченко – Професор Пшик
(Оцінок ще немає)