Кажуть: ти маєш дітей багатенько,
Бідная ненько, —
Чим веселять тебе ріднії діти —
Нам роскажи ти!
— Правда, у мене дітей тих чимало
Повиростало,
Тілки-ж ті діти не знали про згоду
Мабуть із роду:
Перший — він юдиним шляхом ступає,
Всяк його знає —
Добре ганьби я зазнала від його,
Сина гидкого!
Другий — тікає робити с чужими
І, в купі з їми,
Хоче мене, — бо забув, що я мати, —
В шута скувати.
Третій говорить: не варто робити,
Краще спочити!
Та й затина хропака недоріка, —
Пухла аж пика!
Любить всю людськість четвертий так дуже,
Рідне-ж — байдуже!
Цей промовляє промови гримучі,
Зводить до бучі.
Скоро ті діти до купи зійшли ся,
Вже й завели ся:
Сварка, незгода! Користи-ж із того
Маєш — нічого.
Єсть іще, правда, у мене єдина
Щира дитина, —
Він положив би на матір похилу
Всю свою силу, —
Тілки-ж із’язано в його на муки
Ноги і руки…
Ось діточки мої! Єсть чим хвалитись —
Слізьми умитись!…
