I.
Я думав сьогодня про смерть
І смерть не здавалась страшна:
Байдуже, чи довго ще ждать,
Чи скоро вже прийде вона.
Байдуже! колись я боявсь
Всього не узяти в життя
І в темряву втопнуть страшну,
Відкіль вже нема воріття.
Було… А сьогодня дарма,
І смерть не лякає мене:
Чим кращий од темряви сьвіт,
Од ночі це сонце ясне?
II.
Смерть!… Яке слово страшне!
Серце вмірає від його!…
Чим же страшніша ця смерть
Нам од життя навісного?
Тим, що не знаєш її —
Що вона й на що на сьвіті?
Так! — А ми знаєм життя —
Що воно й на що нам жити?
III.
Краще життя оце? Краще
Сльози і кров, і кайдани?
Краще образи, дуріння,
Посьміх, щочасні догани?
Краще сьогодня що вчора
Бачить і білше не ждати?
Все це терпіти і навіть
На що усе те не знати?
Краще вже смерть! Бо принаймні
Взнаю таємницю в смерти:
Знаю життя, а не знаю,
Що таке значить — умерти.
