Тяжкої праці зазнаєм
І терпимо великі муки,
І ледві здужають робить
У нас натомленії руки,
А все ще темрява у нас,
І рідний край несе зневагу,
Народ спрацьований забув
Про людську втіху і розвагу.
За хліба той шматок б’ючись,
Під батогом зігнувши спину,
Забув і хто такий він є,
Забув і рідную країну.
А той, хто мусить на чолі
В борні за рідний край стояти,
Хто мусить сьвітло унести
До темної низької хати, —
Пішов у зрадники давно
Або, згубивши ідеали,
В темноті гіршій, ніж мужик,
Блука нікчемний, занепалий.
Але-ж хоч тяжко бачить се,
Хоч серце в грудях крівавить ця, —
Ми не покинем працювать,
За рідний край не кинем бить ця.
Ми знаєм певне: що здола
Високий людський дух придбати,
Того несила вже віднять,
Несила знищити, зламати.
Придбання кожнеє його
Єсть непохитнеє на віки,
Тими придбаннями ростуть
Народи із малих великі.
Зросте і наш! Що здобули,
Того відняти в нас незмога, —
До його иньше додамо —
І буде наша перемога,
Зросте і наш! І хоч не ми
Побачим зріст його і славу,
Та працю ми свою на те
Положим щиру і кріваву.
