В ночі на могилі високій
Стою і дивлюсь навкруги —
Степи тілки мріють широкі
Та здалека темні луги.
І край того степу зникає
В туманових хвилях ясних,
А місяць сріблом обливає
Їх з неба в проміннях своїх.
І серце полинуть бажає
Туди, аж до краю степів,
Туди, де ще воля гуляє,
Де галас людський не гучнів.
Там тілки кістки ті козачі
Та кровю полита земля, —
Здаєтьця міні, що неначе
Зміцніла-б там сила моя:
Там волю діди боронили
І там поховали її, —
Я вірю: сьвяті їх могили
Підбілшали-б сили мої…
А зорі на небі сияють,
А місяць так ясно блищить,
Простори в тумані втопають,
Степ, тихо заснувши, лежить.
І мовчки стою на могилі,
Стою і дивлюсь навкруги —
Біліють степи, як біліли,
Чорніють далекі луги…
