Борис Грінченко – Вагання: Вірш

I.

Серце моє защеміло у грудях і болем солодким
Знову його обнімає: сьпівать міні хочетьця й плакать.
Тілки тепер я не знаю, про віщо міні вже сьшівати,
Плакать не знаю по кому й по чому міні…

II.

Чує прибитеє серце в собі іще силу живущу:
Знаю, — воно не умерло іще і вмірати не хоче;
Знаю, що радощів знову і щастя воно забажає,
Буде шукати і знайде і знов його щастя одуре,
Й знову крівавими слізьми заплаче поранене серце…

III.

Долею я керувати хотів і собі своє щастя
Сам збудувати змагався. Усе те химери були:

Всі поривання розбились, і тяжко вразилося серце.
Що-ж чи не краще так буде, коли своїй долі віддамсь?
Хай вона робе зо мною що хоче і що вона знає, —
Щастя тоді чи не білше в житті я своєму знайду?

IV.

Як то? віддамсь я чомусь? силі якійсь невідомій?
Я, той, що розумом зорь, далеких сьвітів досягає,
Хто перводжерело знать над силами сили змагався?
Мушу я силі сліпій скоритись як раб той? Ніколи!

ЖахПоганоЗадовільноДобреЧудово! (Оцінок ще немає)
Сподобався вірш? Поділіться з друзями!
Теми вірша "Борис Грінченко – Вагання":
Залишити відповідь

Читати вірш поета Борис Грінченко – Вагання: найкращі вірші українських та зарубіжних поетів класиків про кохання, життя, природу, країну для дітей та дорослих.