I.
Серце моє защеміло у грудях і болем солодким
Знову його обнімає: сьпівать міні хочетьця й плакать.
Тілки тепер я не знаю, про віщо міні вже сьшівати,
Плакать не знаю по кому й по чому міні…
II.
Чує прибитеє серце в собі іще силу живущу:
Знаю, — воно не умерло іще і вмірати не хоче;
Знаю, що радощів знову і щастя воно забажає,
Буде шукати і знайде і знов його щастя одуре,
Й знову крівавими слізьми заплаче поранене серце…
III.
Долею я керувати хотів і собі своє щастя
Сам збудувати змагався. Усе те химери були:
Всі поривання розбились, і тяжко вразилося серце.
Що-ж чи не краще так буде, коли своїй долі віддамсь?
Хай вона робе зо мною що хоче і що вона знає, —
Щастя тоді чи не білше в житті я своєму знайду?
IV.
Як то? віддамсь я чомусь? силі якійсь невідомій?
Я, той, що розумом зорь, далеких сьвітів досягає,
Хто перводжерело знать над силами сили змагався?
Мушу я силі сліпій скоритись як раб той? Ніколи!
