I.
Ви сподівалися, ждали:
„Ось вони, ось упадуть,
Силу вже їх ми зламали,
Голосу їх вже не чуть!“
Ждали ви змоги — ногами
Всіх нас в пилу затоптать,
Змоги — догани словами
Мертвих борців обсипать.
Все, що зробить ви хотіли,
Ще як боролися ми, —
Все-б ви тоді вже зробили:
Трупи не встануть німі.
Тілки даремно ви ждали:
Падать не думали ми, —
Сил наших ще не зламали
Горе і мука тюрми.
Ні, не умре наше діло,
Діло всіх чесних борців:
Хай умірає се тіло, —
Житиме дух, як і жив!
Хай уміра! й в домовини
Гордість і віру живі
Ми понесем, і сльозини, —
Вірьте, — не вбачите ви!
II.
Знаєм, ви ходите криво,
Каверзи — право у вас, —
Бити лежачих не диво
Вам у цей темрявий час.
Зможете вбити ви ззаду
Так, щоб сховатись самим,
І обібрали ви зраду
Здавна знаряддям своїм.
Так, ви багато зробили,
Діти страшної пітьми,
Сонце одно невгасили
І — помилились самі.
Проти дороги кривої
Чеснії просто ідуть,
Каверзи-ж ваші у бої
Тілки на вас упадуть.
Зрадні заміри погані
Геть розлетятьця, як дим,
Як перед їми устане
Правда з обличчам ясним.
Хоч і борня що-хвилини
Нам на дорозі стоїть,
Та у їй той тілки гине,
Хто не уміє робить.
III.
А коли й вмрем серед бою,
То не на радість і вам,
Бо ведемо за собою
Иньших на смерть ворогам.
Там, де ми всі без дихання
В поросі будем лежать, —
Краще життя і братання
Буде колись росцьвітать.
Ясно на небі безкраім
Сонце засьвітить — не вам:
Там, де ми мертві лягаєм, —
Ворог не буде вже там!
Ні, над побитими в бої
Буде там правда витать,
Вкупі з любовю сьвятою
Буде квітки розсипать.
Виростуть пишнії квіти
І на могилах у нас:
Хоч і не будемо жити —
Щастя зазнаєм в той час.
Ось де всі наші надії
Віра й надії міцні!
Де-ж ваші муки страшнії?
Ми не злякаємось, ні!
Хто-б ні поліг з нас у полі, —
Виграти справу не вам!
Поки-ж — до бою! ніколи
Не подамось ворогам!
