Я чую: неначе вітри зашуміли —
То волі дихання усюди:
Скидають кайдани здавен занімілі,
Неволею гнічені люди.
Де сила і примус топтали ногами
Усяке живе поривання, —
Там поле широке ряснїє борцями,
“До праці!” лунає гукання.
Усе це я з далека бачу і чую,
Навкруг же, у рідному краю,
Я мучучись, тілки покору німую,
Невільницький стогін стріваю.
Вже иньші дійшли до свого визвоління,
А ми, як колись, так і нині
Гартуємо мовчки безмірне терпіння,
І тихо, і глухо в країні…
До иньших дійшла вже їх черга бажана, —
Неволя у їх уже гине, —
А ти… ти в кайданах і досі, кохана,
Безщасна країно-рабине!
