Фрідріх Шиллер “Die Theilung der Erde”
“Беріте сьвіт!” — людям Зевес великий
Гукнув з небес: “тепер він ваш, — беріть!
Даю його вам в спадщину на віки,
І ви його як браття поділїть!”
Хто руки мав, — біжить усяке брати,
Сипнув народ по всїх землї кутках;
Мужик узяв лани, почав орати;
Метнувсь панок стріляти по лїсах.
Загарбав піп старі смашнії вина,
Вхопивсь купець свій крам мерщій тягти;
“Десята тут міні з усіх частина!”
Король гука й замкнув шляхи, мости.
І ось, як все на сьвітї поділили,
Прийшов поет з далеких десь країв;
Поглянув він; — все люде захопили
Все має скрізь уже своїх панів.
“Невже-ж оце я сам зоставсь забутий,
Я, той, хто твій вірніший, боже, син?!…”
Згукнув поет з жалю й з лихої скрути
І впав перед престолом божим він.
— Як згаяв час, у мріях ти, — зо мною
Не сперечайсь! — йому прорік Зевес:
— Де-ж був, як сьвіт тут ділено? — “С тобою” —
Поет сказав — я був серед небес.
Мене всього привабив, боже милий,
Твій вид сьвятий і той небесний сьпів…
Прости мене: з небесного сп’янїлий,
За їм земне своє я загубив!
— Ну, — бог сказав, — я все віддав на сьвіті, —
Вже не мої базар, поля, гаї,
Як схочеш же зо мною вкупі жити,
То йди сюди, у небеса мої! —
