I
Щастя хочеш ти зазнати?
Щастя дурно не дається:
Тільки той його придбає,
Хто за його в бої б’ється.
У великім нашім бої
За нового дня світання
Тільки й можна мати щастя,
Варте людського бажання.
II
Як мала у тебе сила,
То з гуртом єднайся ти:
Вкупі більше зробиш діла,
Швидше дійдеш до мети.
Як на силу ти багатий, —
Не єднайся ти з гуртом:
Буде силу він спиняти, —
Сам іди своїм шляхом!
III
Говорять люди: не зітхай,
Чого нема, то й так нехай!
А я говорю: не зітхай,
Коли нема, — борись, придбай!
IV
Краще кривду вже терпіти,
Ніж самим її чинити,
А ще краще, пане брате,
Ні чинить, ні зазнавати:
Сил набравшись і надій,
Не терпівши, скинуть з шиї.
V
Гей, почім дурного знати?
Що розквасив губи й плаче! (народна приказка)
Пане брате, пане брате!
Той дурний — то ми неначе.
Всі з зітханнями, з жалями
Озиваються до неба…
Гетьте к бісу з плаксіями!
Нам борців, нам діла треба!
VI
От, кажуть, — пригоди
Учать людей згоди.
Невже на пригоди
У нас недороди?
Здається, багато
Пригод нам бувало, —
Чомусь тільки згоди
У нас досі мало.
XVI
Хвилі не вір ти мінливій:
Вітер де віє, туди вона й б’є,
Берег твердий незрадливий —
Він тільки певний притулок дає.
Слову не вір ти людському —
Хвилі у морі хисткім забуття;
Ділові вір ти міцному,
Грунтові зросту, основі життя.
XVII
Народ-герой — героїв появляє,
Шануючи, він їх вінцем вінчає:
Високий дух високість признає.
А, раб-народ, як є герой у його, —
Він на борця величного свойого
Грязь кидає, його камінням б’є.
XVIII
Наші сили й почування,
Думи, мрії, міркування,
Рук і мозку поривання,
Все, чим тіло й дух багатий, —
За одно ми мусим дати:
Щоб ізнов народом стати!
Щоб прийти на свято згоди
Нам між іншії народи
В сяйві слави і уроди!
XXVI
Неможливо, кричать боязкі, досягти,
Бо добути його — то над людськії сили!..
Не кричи, а іди і візьми його ти:
Неможливе — се те, що не вдіяв ще смілий.
XXVII
Звикли завтра всі людці робити,
Плентатись помалу до мети:
Звикни лиш робити все сьогодні —
І до неї перший прийдеш ти!
XXVIII
“Зроблю”, — сього сахайся слова.
“Зробив”, — оце потужних мова.
XXIX
Хочеш вік прожити марно ти?
То малої добирай мети,
Щоб за тебе нижчая була:
Бо мала — вона й тебе змалить,
Бо низька — вона й тебе знизить,
Бо з дрібною, то дрібні й діла.
Хочеш вік прожить немарно ти?
Вищої шукай собі мети,
Щоб за тебе більшая була:
За великою зростеш і сам,
З нею воля духові й рукам
І великі на ввесь світ діла.
XXX
Коли хочеш ти добро зробити, —
Поспішай його робити швидше,
Поки є його чинити сила:
Як багато вже таких бувало,
Що з добром барилися, аж поки
Час тяжкий робить лихе примусив.
XXXII
Ні, не сумуй, поете безталанний,
Що ти малий, поміж людьми незнаний,
Що у тобі вбача людська юрба
Такого, як сама вона, раба,
Ще й гіршого, і подвиг твій великий
Стріває сміх чи крик ворожий дикий:
“Ти ще живий, — тим не прийшов твій час,
Бо тільки смерть великих робить з нас”.
XXXIII
Лихо в світі не довічно
Мучить нас і боре,
Бо так саме, як і щастя,
Так минає й горе.
