Мамо люба, глянь, як сяють
Ясно зорі золоті!
Кажуть люди: то не зорі —
Сяють душі то святі.
Кажуть: хто у нас на світі
Вік свій праведно прожив,
Хто умів людей любити,
Зла ніколи не робив, —
Бог того післав на небо
Ясно зіркою сіять…
Правда, мамо, — то все душі,
А не зорі там горять?
Так навчи ж мене, голубко,
Щоб і я так прожила:
Щоб добро робити вміла
І робить не вміла зла!
