Схиляються у траурі знамена.
Змовкає мідь оркестрів молода.
І знов нас викликають поіменно,
І хтось в строю за нас відповіда.
Яка доба звелась над білим світом!
Яка зоря над обрієм зійшла!
Хай буде вам найвищим заповітом
Любов, що нас на подвиги вела.
Ми ворога уміли зустрічати.
Ми не про себе думали тоді.
Нас кулі цілували — не дівчата,
Щоб ми лишались вічно молоді.
Нам сотні літ зозуля налічила.
З них двадцять лиш відміряла війна.
Та поки є на світі Батьківщина —
Живі із нею й наші імена.
