Лице було порепане.
В’їдався в очі піт.
Я хвацько правив гребкою —
Колгоспник в десять літ.
В кальсонах з бригадира,—
Аби не без штанів,—
Зоря моя ходила
На дні тих клятих днів.
Які я тою гребкою
Тоді творив діла!
Черствим шматком не гребала
Душа моя мала.
Худенькими плечима
Ми підпирали звід,
Щоб світла Батьківщина
Цвіла на цілий світ.
І ось, коли над мором
Він заяснів, мій храм,
Ви мрієте, за морем,
Що це я вам віддам?
Не вам, рабам мерзенним,
Збагнуть мої світи.
О найдорожча земле! —
Світи мені, світи!
