Всім удовам війни присвячую
Застогнало, заплакало –
Чи сова, чи вдова?
Покотило байраками.
Задиміла трава.
Недобілене около…
Щітка випала з рук.
Тільки здавлено охнула
І осіла на рунь.
…Він спіткнувся край битого
За сусіднім селом.
Підняли на граніт його
В піднебесся чолом.
…Прийде, здійме натруджені
У небесну безмеж:
– Що ж ти довго так, суджений,
Все додому не йдеш?
Скільки білено около,
Стільки сипався квіт.
Вже онуки, як соколи,
Розлетілись у світ.
Вже й сусіда не сватає –
Удівець-самина.
Вже і свято не святиться,
А тебе все нема.
…Поховати замовила
Біля того села.
Побілила ще й около
І покірно лягла.
На причасті отерплими
Прошептала душа:
– Я до тебе хоч… мертвою,
Мій єдиний, прийшла.
