В горньому граєві
райдуга
В сім кольорів не згоря.
Світе, Європо,
возрадуйся:
Сходить новітня зоря!
Миром, і хлібом, і зладою
Під тулумбасовий грім
Разом з святою Елладою
Вічний віта її Рим!
Світе єдиний, не куплений, –
Руки, мов крила, здійми,
Ніжно, як батько, із купелі
Юну державу прийми!
Дивна коса,
як мальована,
В’ється ще з Київ-Русі…
Звідки ж ця сиво-згорьована
Нитка
у карій косі?
О, не питайте,
брати, її…
Там, з-під її сивини, –
Вихрипи коней Батиєвих,
Зорані списом лани.
Отчі святині споганені,
Храми плюндровані вщерть.
Через віки заарканену
Мову рокують на смерть.
Та з попелища диявола –
Горня, свята і земна –
Самовідродженим явленням
Вічно вставала вона.
Горем її не оковано,
В серце не вкралася лють.
Співом, ласкавою мовою
Всяк обдаровує люд.
Люди, всією родиною
Браму відкрийте з добром
Перед моєю Вкраїною,
Перед живлющим Дніпром!
Родові не переводиться,
Бджоли гуртують рої.
Тихо сама Богородиця
Благословляє її.
