Літа вже не мчать,
як лошата прудкі в табуні,
Повільно бредуть, як верблюди в піску
марокканськім…
Все легше когось підловити на щирій
брехні,
Все важче купитись на срібну блешню
провокацій.
І вже починаєш не час цінувати,
а мить,
Холодний аналіз чуття затискає
в лещата…
Все легше чийсь відступ од юних замрій
зрозуміть,
Все важче і важче той відступ прощати.
На перше захоплення око не вельми
зважа –
Досвідчене око навчилось вивчати
й мовчати…
Все ближче з імли підкрадається вічна
межа,
Все далі назад відпливає
безхмарний початок.
Не ті уже чари несе проліскова пора,
Не той уже хміль від коси, і краси,
і косинки…
Все рідше від першого погляду серце вмира,
Все більше у ньому примруженої оцінки.
Певніше обходиш ковбані й каміння мулькі.
Обачніші рухи, скупіші і жести, і жарти…
Все нижча відсоток, рокований на помилки.
І так неймовірно зроста
їхня вартість!
