Наша мати – сивая горлиця.
Все до її серденька горнеться:
Золота бджола – намистиною,
Небо – празниковою хустиною,
Сивий дуб – прокуреним прадідом,
Білочка – мальованим пряником,
Жура-журавель над криницею –
Чистою сльозою-водицею,
А земля – пшеницею ярою,
А літа – замисленим явором,
Що із сорок першого журиться:
“Де ж це, молодице, твій суджений?”
Місяць – непоколотим золотом,
А береза – вранішнім солодом,
Хата – ластівками над стріхою,
А туман – вдовиною втіхою.
Крашанкою – сонечко в миснику…
А вона до всіх до них – піснею.
- Наступний вірш → Борис Олійник – Мати сіяла сон
- Попередній вірш → Борис Олійник – Не погасне висока потуга Дніпра
(Оцінок ще немає)