Сколихнув темні шпали
“Братіслава-Москва”…
Й тільки листя опале,
тільки зжовкла трава.
Тут — розорані схили,
вороння на ріллі.
Там — промерзлі могили
в потойбічній імлі.
Самота безутішна
і розпука така,
мов у зранених віршах
Павла Гірника.
І нема уже літа,
і надії нема,
тільки туга над світом,
тільки тиша німа,
тільки шепіт провинний
відліта до небес
та вмерзає в сльозину
обвуглений хрест.
