Було літо, було літо,
Тай стала зима.
Як не було пригодоньки,
Гей, гей, та й досі нема.
Була ж йому пригодонька,
З Криму ідучи,
В чистім полю край дороги,
Гей, гей, воли пасучи.
Заслаб чумак-чумаченько,
Заслаб та й лежить,
Ніхто ж його не спитає,
Гей, гей, що в його болить.
Болять руки, болять ноги,
Болить голова…
Лишаються дрібні діти,
Гей, гей, жінка молода.
“Отамане-хазяїне,
Пожалій мене,
Іскинь свою сіру свиту,
Гей, гей, та накрий мене!
Отамане-хазяїне,
Мабуть, я умру, –
Зроби мені хазяїне,
Гей, гей, з клен-древа труну!”
“Ніде тобі, чумаченьку,
Клен-древа взять,
Будеш же ти, чумаченьку,
Гей, гей, в сосновій лежать!”
А в неділю рано-вранці
Та й вдарили в дзвін…
Це ж по тому чумакові,
Гей, гей, що їхав на Дін.
В понеділок рано-вранці
Та й вдарили в два…
Це ж по тому чумакові,
Гей, гей, що тепер нема!
