1] Для вод спокійних паруси віднині
2] Суденце мого духа наставля,
3] Плавбу лишивши по страшній пучині.
4] Співатиму про друге царство я, —
5] Там душі очищаються, небесне
6] Блаженство прозираючи здаля.
7] Нехай же знов поезія воскресне,
8] Бо ваш я, чисті музи, на віки!
9] Хай створить Калліопа тло чудесне,
10] Вторуючи тим голосом, який
11] Відняв колись в Сорок злощасних віру,
12] Що злочин їм відпуститься важкий.
13] Солодкий колір східного сапфіру,
14] Зливаючись під першим небом цим
15] З прозорістю надхмарного ефіру,
16] Всю радість повернув очам моїм,
17] Як попрощавсь я з берегом конання,
18] Для серця і очей моїх страшним.
19] Ясна планета, що несе кохання,
20] Всміхатися примушувала схід,
21] Сховавши Риб у променях світання.
22] Направо глянув я, звернувши вид
23] На інший полюс, на тих зір чотири,
24] З яких втішався наших предків рід.
25] Вогням тим раде все в небеснім ширі,
26] Ти ж, їх не бачачи, ллєш ріки сліз,
27] О вдово Півноче, гіркі та щирі.
28] Коли ж я очі перевів униз,
29] На інший знову полюс, на місцину,
30] Де з неба зникнув пломенистий Віз, —
31] Побачив поруч я стару людину,
32] Що гідна шани вищої була,
33] Ніж та, яка сповняє душу сину.
34] Сивінь блищала в кучерях чола
35] І в бороді, яка по грудях, дбало
36] На сторони роздвоєна, лягла.
37] Так сяйво чотирьох світил спадало
38] Згори на нього, що здалось мені,
39] Неначе сонце перед ним палало.
40] “Хто ви, що тут, по хмурій струмині,
41] Тікаєте із вічної темниці? —
42] Спитав він, брови суплячи грізні. —
43] Хто вас провів? Хто пломенем зірниці
44] Ту нескінченну чорну ніч роздер,
45] Що тьмарить дно пекельної в’язниці?
46] Невже закон поламано тепер?
47] Чи небо передумало й пустило
48] Вас, непрощенні, до моїх печер?”
49] Вожай на мене глянув, зрозуміло
50] Словами, рухом, поглядом вказав
51] Спустити зір, схилитися несміло
52] І вимовив: “Не я того бажав, —
53] Зійшла жона небесна доручити,
54] Щоб я його в дорозі проводжав.
55] Коли ж ти хочеш в пам’яті лишити
56] Подробиці, то вимов слово лиш, —
57] І радий я в цьому тобі служити.
58] Свій вечір ще побачить він пізніш,
59] Та був ладен від безуму страшного
60] Побачити його якнайскоріш.
61] Я, присланий, як вже сказав, до нього,
62] Щоб вивести із нетрів злих облуд,
63] Обрав єдину, хоч тяжку, дорогу.
64] Я показав йому весь грішний люд,
65] А зараз покажу покутних духів,
66] Де нагляд за очищенням — твій труд.
67] Та більше не згадаєм наших рухів;
68] Небесна сила помагала нам,
69] Щоб він тебе побачив і послухав.
70] Тож привітай його із прибуттям —
71] Йому свободи дано теж бажати
72] Й заради неї жертвувать життям.
73] Ти смерть за зло також не міг вважати,
74] Бо в Утіці сам вік свій вкоротив,
75] А в судний день одягнеш пишні шати.
76] Законів нам ніхто ж бо не змінив:
77] Він ще живий, мене ж Мінос не знає,
78] Бо звідти я, де чисті очі стрів
79] Твоєї Марції, яку єднає
80] З тобою мрія, душе пресвятий.
81] її любов за нас хай промовляє!
82] Твоїх сім царств дозволь же нам пройти,
83] І я подяку їй складу охоче,
84] Якщо згадать себе дозволиш ти”.
85] “Так Марція мої втішала очі, —
86] Він відказав, — що, бувши на землі,
87] Робив я все, чого вона захоче.
88] Тепер течуть між нами хвилі злі,
89] Вона пішла навік з душі моєї,
90] Коли закон знайшов мене в імлі.
91] Та вас веде із милості своєї
92] Жона небесна — й слова не кажи,
93] Бо досить лиш послатися на неї.
94] Тож до призначеної йдіть межі,
95] Та перше змий йому з обличчя плями
96] І комишем його підпережи.
97] Недобре-бо із млистими очами
98] Являтись в рай, у місце пресвяте,
99] До першого поміж воротарями.
100] Он острівець; в болото вбоге те
101] Невтомні води б’ють у піні білій;
102] У мулі тільки сам комиш росте.
103] Ніякий стовбур прорости не в силі
104] На тих низьких багнистих берегах,
105] Бо неспроможний підкорятись хвилі.
106] Вертайтеся не по своїх слідах, —
107] Он перший промінь сонця появився.
108] Він вкаже вам на гору вірний шлях”.
109] І з тим він зник. Я зараз же підвівся,
110] Не кажучи ні слова, підійшов
111] До вожая й на нього подивився.
112] А він почав: “Ходімо без розмов
113] Назад, мій сину. Бачиш на світанні,
114] Як далі вниз пішла рівнина знов”.
115] Зірниця гнала сутінки туманні,
116] І в далині, куди вони пливли,
117] Замерехтіло море в трепетанні.
118] Ми навпростець долиною пішли,
119] Мов ті, що манівцями десь блукали,
120] Аж поки врешті стежки не знайшли.
121] Коли ж ми по рівнині мандрували,
122] Де промінь йа росу уже сяйнув,
123] А в затінку ще краплі не зникали, —
124] Учитель мудрий мій траву торкнув,
125] Зволожив руки у небесні соки,
126] А я, коли його думки збагнув,
127] Заплакані йому підставив щоки,
128] Й живу він барву поновив на них,
129] Яку зігнав у пеклі страх жорстокий.
130] Ми вийшли до пустельних вод смутних,
131] Що не носили на собі ні разу
132] Нікого, хто б вернувся до живих.
133] Підперезав мене він там з наказу.
134] О чудо! Він смикнув одну з рослин, —
135] І виросла нова така ж одразу
136] Там само, звідки першу вирвав він.
