1] І от іде стежиною вузькою
2] Між мурами товстими й полем мук
3] Учитель мій, і я за ним ступою.
4] “О вишній уме, що до гірших лук
5] Ведеш мене, — почав я, — як владика,
6] Ти спрагу вдовольни із власних рук!
7] Чи можна тих, чия вина велика,
8] Побачити? Нехай би підвелись —
9] Немає ж варти, і розкриті віка”.
10] І він: “…Вони закриються колись,
11] Як з Йосафату вернуть опочилим
12] Тіла, в які свого часу вляглись.
13] Це кладовище віддане могилам
14] Для Епікура та його рідні,
15] Які вбивають душу з вмерлим тілом,
16] Але небавом при одній труні
17] Задовольниться й це твоє жадання
18] І друге, що ховаєш в таїні”.
19] І я: “Мій добрий вождю, запитання
20] Я пильно бережу в душі своїй,
21] Щоб виконать твої заповідання”.
22] “О ти, що йдеш по місту цім живий
23] Уродженцю Тоскани, будь же ґречний,
24] Прошу тебе, зі мною мить постій.
25] Твоя вимова — доказ безперечний,
26] Що ти із благородної землі,
27] Якій я, може, був занебезпечний”.
28] Так гримнув голос у гробничій млі, .
29] І з страхом до вождя я пригорнувся,
30] Немов до нені злякані малі.
31] А вождь мені: “Чого це ти вжахнувся?
32] Ти бачиш Фарінату, що піднявсь
33] По крижі в домовині й не схитнувся”.
34] І пильно в нього зором я втуплявсь,
35] А він, чоло здіймаючи та груди,
36] Здавалось, Пекло згорда роздивлявсь.
37] Вожай до нього між могильні груди
38] Штовхнув мене, уміло ведучи,
39] Й сказав: “Хай мова в тебе ясна буде”.
40] Коли ж наблизився я, ідучи,
41] На мене скоса він поглянув знизу
42] Та й попитав зневажливо: “Ти чий?”
43] І я, щоб догодить його капризу,
44] Нічого не втаївши, все повів,
45] І він неначе в млу вгорнувся сизу.
46] А далі вимовив: “Твоїх дідів
47] Вважав я з партією ворогами
48] І двічі на вигнання засудив”.
49] “Та привела до рідної їх брами, —
50] Я відказав, — і перша, й друга путь, —
51] Цього ж зробить не вміли ваші з вами”.
52] І тут, в труні, приховуючи лють,
53] Звелась ще друга голова по шию —
54] Навколішки підвівся дух, мабуть.
55] Дух озирнувсь, плекавши, певно, мрію
56] Побачить поруч мене ще когось,
57] Але, даремну втративши надію,
58] В сльозах сказав: “Коли уму вдалось
59] Тебе звести у цю сліпу в’язницю,
60] Де син мій? Не з тобою він чогось”.
61] І я: “Не сам іду крізь цю темницю:
62] Керує мною той, що поряд жде,
63] З ким Гвідо ваш не міг заприязниться”.
64] Сумні слова й лице його бліде
65] Були для мене ясні й зрозумілі,
66] І я в відмові не схибнув ніде.
67] І з зойком підхопивсь він у могилі:
68] “Ти що? “Не міг!” Отож його нема?
69] І світло дня не тішить очі милі?”
70] Й, побачивши, що ждати вже дарма,
71] Бо з відповіддю я спізнивсь моєю,
72] Впав навзнак, і його покрила тьма.
73] А гордівник, що мовою своєю
74] Мене затримав, не змінивсь в лиці
75] І далі вів перервану рацею:
76] “Не вміють вас мої долать бійці,
77] І це мене жахливіше терзає,
78] Ніж язики вогню в могилі цій.
79] Та п’ятдесят разів не запалає
80] Прекрасна владарка держав нічних, —
81] Й цього невміння взнаєш зло безкрає.
82] Та хай ти вернеш до країв земних! —
83] Скажи, чом цей народ такий жорстокий
84] В своїх законах до людей моїх?”
85] І я йому: “Багряні ті потоки,
86] Що нам при Арбії несли загин,
87] Нерідко згадує наш храм високий”.
88] Чолом поникнувши й зітхнувши, він:
89] “Не сам я був, — сказав, — як до навали
90] Приєднувався я не без причин.
91] Але був сам, коли усі жадали
92] Фйоренці і руїни, й всяких бід.
93] Сам проти всіх був, непохитний, сталий”.
94] “Ах, угамувався врешті ваш би рід! —
95] Я побажав. — Зніміть же пута з мови,
96] Під їх вагою я неначе зблід.
97] Як я гадаю, зір у вас готовий
98] Побачить, що з собою час несе,
99] Сучасність же огорнута в покрови”.
100] “Як ті, хто кепсько бачить, зрим ми все, —
101] Сказав він, — що віддалене від ока:
102] Всевишній вождь дає нам світло се.
103] Коли ж близьке воно, то зависока
104] Нам ця завада; без вістей од вас
105] Ріка знання про світ в нас неглибока.
106] Отож ти розумієш, що запас
107] Всіх наших знань загибель жде єдина,
108] Коли замкнеться хід в майбутній час”.
109] І каючись, мов то моя провина,
110] Відмовив я: “Скажіть тому, хто впав,
111] Щоб не оплакував живого сина.
112] Не відповів я через безліч справ,
113] В мою бо душу сумнів труту крапав,
114] Що з неї розум ледве врятував”.
115] І мій учитель тут мене поквапив,
116] І поспішив я духа розпитать,
117] Хто з ним іще у ці гроби потрапив.
118] І він: “Душ з тисячу — чимала рать;
119] Є Федеріко Другий, а крім нього —
120] Ще Кардинал; не варт і рахувать”.
121] Він щез, і до поета я старого
122] Вернувсь у хвилюванні — мова ця
123] Передвіщала безліч зла нового.
124] Він вирушив, і я — в сліди співця.
125] Йдучи він запитав: “Про що турботи?”
126] І я йому відкрився до кінця.
127] “Запам’ятай все мовлене навпроти
128] Твоєї долі, — наказав мудрець.
129] Звів палець, — та дізнайся ось про що ти:
130] Лиш ставши перед любим для сердець
131] Промінням зір, що бачать все правдиво,
132] Життя свого ти взнаєш реченець”.
133] Сказавши це, він повернув наліво,
134] Й пішли ми до середини, де був
135] Крутий обрив, що біг згори стрімливо,
136] А звідти сморід нестерпучий тхнув.
